Іноді день біжить так стрімко, що не встигаєш навіть видихнути. Перевірити кімнати, проконтролювати харчування, зустріти нових гостей, відповісти на всі дзвінки й повідомлення, погладити кожного, кого давно знаєш, познайомитись із тими, хто приїхав уперше... Але посеред цієї круговерті я маю одну важливу звичку — просто сісти на підлогу поруч із собакою. Без телефону в руці. Без поспіху. Без слів. Просто так.
